Інклюзивна освіта

Інклюзивна освіта в контексті реалій сьогодення

У процесі демократизації нашого суспільства неабиякого поширення набули ідеї гуманізації освіти. На зміну державоцентриській освітній системі, в якій головна мета визначалася як формування особистості за певними еталонами та підпорядкування власних інтересів державним, а основною ознакою була жорстка регламентація навчального процесу, приходить, так звана, дитиноцентриська система освіти, в якій домінує орієнтація на інтереси дитини, задоволення її потреб. Серед умов формування цієї системи слід виокремити:

• забезпечення можливості вибору навчального закладу та навчальної програми відповідно до особливостей дитини;

• здійснення стимулювання досягнень дітей у різних сферах діяльності;

• забезпечення їхнього соціально-педагогічного захисту.

Із розвитком демократичного суспільства, яке гарантує право кожного громадянина на активну участь у житті цього суспільства, приходить й нове розуміння понять «інвалід», «дитина з психофізичними вадами», «дитина з порушеннями розвитку» тощо. Сьогодні всі ці визначення поступаються новому - «діти, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку», яке стосується як інвалідності у важкій формі, так і помірних за ступенем порушень психофізичного розвитку. Такий підхід пояснюється тим, що явище «недостатності» або «інвалідності» передбачає втрату або дефіцит фізичної та розумової спроможності. Але ж спроможність вчитися залежить не від стану окремих органів або ж їхньої фізіологічної функціональності. а, радше, від психологічної функціональності дитини. Таким чином, акцент зсувається від внутрішніх проблем дитини до системи освіти, яка надає їй підтримку в навчанні, визнає її потенціал та задовольняє всі її індивідуальні потреби.

«Діти з особливими освітніми потребами» - поняття, яке широко охоплює всіх учнів, чиї освітні потреби виходять за межі загальноприйнятої норми. Воно стосується дітей з порушеннями психофізичного розвитку, зокрема дітей-інвалідів, дітей із соціально вразливих груп (наприклад, вихованців дитячих будинків) та інших.

За офіційними даними департаменту медичної статистики Міністерства охорони здоров'я України в нашій державі 135 773 тис. дітей мають порушення психофізичного розвитку. Це становить 1,5% від загальної кількості дітей країни.

Як засвідчують аналітичні матеріали, ці показники значно менші від середньосвітових. Зокрема, за даними Європейської академії з вивчення питань інвалідності показник дитячої інвалідності (важкі дитячі патології) у розвинених країнах коливається у межах 2,5% від загальної кількості дітей. Окрім цього, ще близько 8% дітей мають психофізичні порушення, які спричинені розладами слуху, комунікації, інтелекту, поведінки тощо.

Водночас дані психолого-медико-педагогічних консультацій, що функціонують в Україні, засвідчують, що дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, в Україні понад 1 млн. Це становить 12,2% від загальної кількості дітей у країні. Такі статистичні дані значно відрізняються від показників офіційної медичної статистики, відповідають середньосвітовим показникам та мають неупереджений характер, оскільки зібрані оперативними службами, що надають допомогу на місцях.

Дитинство- швидкоплинна мить людського життя, але саме воно визначає долю подальшого життя людини.

Досить непросто адаптуватись дитині з обмеженими можливостями організму. Звичайно, це нелегка задача, але можлива і часто навіть успішна, головне не опускати руки та відчувати підтримку та розуміння в будь-яких проявах від батьків, педагогів та близьких.

Світ дитинства-це велика і часто не захищена від зовнішніх обставин “планета” , яка живе за власними законами у власному часі, просторі. Іноді може здатися, що нам відомо, куди прляже її шлях. Між тим не варто забувати, що може статися найнесподіваніше — різкі повороти розвитку можуть бути викликані змінами у фізичному, психічному розвитку. Ми часто стаємо свідками несподіваних явищ у житті дитини, на які маємо швидко та адекватно реагувати, даватививажені відповіді на запитання.

Усвідомлюючи це, ми разом з батьками намагаємось допомогти зробити світ більш комфортним для таких дітей, відкрити їх можливості та допомогти усім довкола краще зрозуміти їх прагнення. Сучасний світ стає більш уважним до дітей з особливими потребами, але водночас залишається ще барєр нерозуміння та упередженості між ними, до них. Досить тривалий час такі діти лишались поза увагою широких верст суспільства, живучи у спеціальних, часто закритих для сторонніх освітніх закладах. Тому в суспільній свідомості зберігається досить обережне, стримане, а іноді й підозріле ставлення до них та їхніх потреб. Часто через необізнаність дорослі намагаються “захистити”власних дітей від зустрічі з дітьми, які мають особливості психофізичного розвитку. Все це говорить про те, що суспільство треба інформувати про життя та особливості таких дітей, готувати до зустрічі з ними.

Інклюзія, або «особлива» дитина серед нас

Кожна дитина – це найбільший та найцінніший скарб для своїх батьків та родичів, а всі діти разом – це скарб суспільства, і від того, наскільки ми цінуємо та поважаємо кожного – залежить і наше життя у майбутньому.

Наш світ не такий безхмарний та яскравий, як нам іноді хочеться його бачити і ми, люди, намагаємося закрити очі та не помічати деяких його особливостей, думаючи, що нас це не стосується і нам це не потрібно. Однією із таких «особливостей», яка довгий час була приховано є «інвалідність», зокрема, дитяча інвалідність. Термін «інвалідність» сьогодні є некоректним та не рекомендованим до вживання, адже це в деякій мірі образливо для людини. На зміну цій термінології прийшли сучасні - «дитина з особливими освітніми потребами», «дитина з інвалідністю». До цієї категорії належать:

- діти із порушеннями слуху (глухі, зі зниженим слухом);
- діти із порушеннями зору (сліпі, зі зниженим зором);
- діти із порушеннями мовлення;
- діти із порушеннями опорно-рухового апарату;
- діти із розумовою відсталістю;
- діти із затримкою психічного розвитку

Інклюзивна освіта — це розширення участі всіх дітей, у тому числі з особливостями психофізичного розвитку, в освітньому процесі. Вона передбачає істотні зміни в культурі, політиці та практичній діяльності навчальних закладів.

Одним із аспектів інклюзивної освіти є забезпечення ефективності навчання та виховання дітей з особливостями психофізичного розвитку в загальноосвітньому закладі. Увага зосереджується на соціалізації дітей цієї категорії та досягненні якості навчально-виховного процесу. Сучасні навчальні заклади та освітня система мають відповідати потребам усіх дітей. Змінюється не малюк, а система.

Основна мета інклюзії – якісні зміни в розвитку дітей, що мають особливості освітні потреби.

Ми маємо досвід європейських країн, де люди з особливими потребами вчаться, працюють, створюють сім’ї, виховують власних дітей. Нажаль, у нас це тільки окремі випадки. Багато хто із людей мають стереотипну думку радянських часів, що таких дітей чи дорослих треба ізолювати від світу, аби інші не лякалися, не тицяли на них пальцем, не засуджували.

Те, як ми будемо ставитися до дітей та людей із особливими освітніми потребами, залежить від виховання, від того, чи навчимо ми своїх дітей толерантного поводження з тими, у кого гірший зір, слух, хто не може ходити, хто бачить свій власний світ, хто може гірше розуміти навчальний матеріал, але тих, що також мають серце, переживають емоції і мріють – кожен про своє. Ми, батьки, повинні навчити наших дітей з повагою ставитися до тих, хто трішки інакший, допомагати їм, підтримувати, дружити та любити їх. Кожна дитина має рівні права на життя та освіту. Слід пам’ятати, що

Особлива дитина – це не вирок, а виклик суспільству!

Співпраця з батьками дітей з особливими освітніми потребами

Інтегрування дитини з порушеннями психофізично витку у загальноосвітнє середовище потребує зміни поглядів дітей вікової норми на особливих дітей та їхні потреби. Толерантне ставлення до них породжує в колективі дружні, довірливі стосунки. Діти, на відміну від їхніх батьків, демонструють нижчий рівень агресивності та більш високий рівень позитивного сприймання дітей з особливими потребами, ще не мають схильності до вилучення їх з кола свого спілкування.

Вихователь групи повинен підготувати батьківський колектив до прийняття дитини з особливими освітніми потребами, запланувати заходи, які допомогли б батькам познайомитися одне з одним, з дітьми, Спонукати до розуміння того, що наявність у групі загального розвитку Дітей із особливими потребами виховує в інших дітей позитивні якості: і людяність, співчуття, співпереживання. Етапи співпраці між вихователями ЗДО і батьками:

— підготовчий. Перед вступом дитини з особливими потребами в групу загального розвитку необхідно провести просвітницьку роботу серед педагогів і батьків, що дасть можливість уникнути конфліктних ситуацій. Форми співпраці: анкетування, опитування, бесіда, батьківські збори, обговорення літератури з даного питання, круглий стіл, показ фільмів із життя дітей з особливими потребами, семінари тощо;

— основний. Цей етап передбачає діагностику рівня сформованості ставлення батьків до дітей з особливими потребами в групі загального розвитку; надання консультативної допомоги батькам (особам, які їх замінюють), залучення батьків дітей з особливими потребами до участі у заходах, які проводяться в групі і в ЗДО; створення оптимальних умов для взаємодії між батьками групи; проведення роботи щодо згуртування батьківського колективу. Форми співпраці: консультації, участь всіх батьків у розвагах, святах, тренінгові вправи із залученням спеціалістів, ділові ігри, семінари-практикуми тощо;

— творчої активності батьків. На цьому етапі передбачається взаємодія між дітьми, батьками, вихователями, яка проявляється у моральній підтримці батьків дітей з особливими потребами, у позитивному налаштуванні до дітей, у розумінні необхідності перебування дітей з особливими потребами в групах загального розвитку, у бажанні сприяти створенню позитивного мікроклімату в групі, у поширенні досвіду інтегрування дітей з особливостями психофізичного розвитку в загальноосвітній простір серед інших батьків. Форми співпраці: виставки дитячих робіт, круглий стіл, листування через електронну пошту, скриньок побажань, рекламні буклети, створення «Сімейного клубу» тощо. Заходи у рамках окреслених етапів взаємопов’язані, доповнюють один одного, спрямовані на формування гуманного ставлення до дітей із особливостями психофізичного розвитку, засвідчують участь батьків на умовах партнерства в освітньому процесі, педагогізують сім’ю.

ОСВІТНІ ЗАВДАННЯ

• Формувати компетентність дитини четвертого року життя з особливостями психофізичного розвитку відповідно до основних показників оптимальної для цього віку сформованості спільної та елементів сумісно-розподільної діяльності дорослого та дитини.

• Розвивати пізнавальну активність дитини з особливи потребами у процесі сумісної діяльності з дорослим, своєї власної та під час спостереження за діяльністю дітей з типовим розвитком.

• Розвивати у дітей здатність сприймати та аналізувати сенсорну інформацію, що забезпечуватиме більш ефективне ознайомлення з довкіллям — тактильне обстеження предметів, зоровий супровід тактильного сприймання деталей, їх називання, розповідь про предмет у цілому (аналітико-синтетична діяльність).

• Формувати мовленнєву (діалогічну, монологічну, лексичну, граматичну, фонетичну) і комунікативну (здатність спілкуватися з дорослими і дітьми з типовим розвитком) компетентності дитини з особливими освітніми потребами.

• Формувати у дитини уявлення про саму себе, виховувати елементарні навички для вибудовування адекватної системи позитивних особистісних оцінок і позитивного ставлення особливої дитини до себе.

• Виховувати навички продуктивної взаємодії у про спільнот діяльності, розвивати соціально значущі мот поведінки у дітей як з особливостями розвитку, так і з типовим розвитком: бути щирими і доброзичливими у вз минах, допомагати одне одному, ділитися, віддавати, співчувати.

ЗМІСТ ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ

Забезпечувати мовленнєвий супровід діяльності (розповідати про те, що робить дитина), спонукати давати відповіді на запитання щодо діяльності дорослого, іншої дитини, своєї власної (Що робить вихователька? Що робить Миколка? Що робиш ти?), вчити розповідати про те, що бачить дитина, що її вразило, відповідати на запитання про найближче оточення (Ось кущик. А це що? — Кущик. Це гілочка. Де гілочка? — Ось гілочка. Побіжи і покажи такий самий кущик. Як називається дерево? — Береза. Де ще береза?).

Розвивати сприймання як орієнтувальну діяльність, спрямовану на дослідження властивостей і якостей предметів; формувати сенсорні еталони; формувати й удосконалювати вміння дитини порівнювати предмети за різними ознаками; навчити дитину виділяти і називати : конкретну ознаку (колір, форму, розмір). Наприклад, малюк спочатку вчиться знаходити серед іграшок і подавати «таку саму», як у дорослого в руці, а потім запам’ятовує назву кольору, форми. Розвивати зорово-моторну координацію (узгодженість руху рук та очей), вміння виділяти та пояснювати просторові співвідношення між предметами (за, перед, над, під, далеко, близько тощо), використовувати їх у практичній діяльності; розвивати часові орієнтації (вранці, вдень, увечері, спочатку, потім тощо).

Розширювати розуміння смислу зверненого до дитини мовлення; розвивати фонетичну, лексичну і граматичну сторони мовлення, комунікативну функцію мовлення, мовленнєве дихання, фонематичний слух і фонетичний аналіз голосних звуків і тих приголосних, які дитина добре вимовляє (Який звук чуєш?); фонематичне сприймання — здатність розрізняти фонеми і визначати звуковий склад слова (розрізняти слова-пароніми: коза — коса, гірка — гілка, лис — ліс, мишка — миска тощо); формувати вміння розрізняти друковані літери.

Забезпечувати розвиток дрібної моторики пальців руки та рухливості артикуляційного апарату за допомогою артикуляційної гімнастики, тим самим готуючи його до вимови свистячих і шиплячих звуків (с, ш, з, ж) та звуків л, р, які потребують значного напруження м’язів язика (піднімання язика вгору, притискання його до верхніх зубів тощо); стимулювати дитину до вимовляння звука р, якщо язик в’ялий і дитина не може утримувати його кінчик у верхньому положенні, недоцільно, оскільки можна спровокувати гортанну звуковимову звука р; у точнювати та диференціювати вимову приголосних звуків (т-д-н, п-б-м, к-х тощо), а також свистячих і шиплячих звуків (якщо у дитини немає грубих порушень їх звуковимови).

Розвивати відчуття музичного та складового ритму, вчити відтворювати його, добирати ритм до груп слів з однаковою складовою структурою та однаковим місцем наголосу (мама, тато, доня; рука, нога,вікно, зима тощо) та ритм до речень з двох слів і відтворювати його по пам’яті (та-та та-та — Мама іде).

Формувати трудові навички, насамперед самообслуговування: одягання, зав’язування шнурків, застібання, умивання тощо; деякі навчальні навички: малювання, штрихування олівцем, наклеюван згинання тощо; фізкультурні: крок, біг, стрибки, лазіння, повзання, ловіння і кидання м’яча.

Збагачувати позитивний досвід спілкування і взаємодії особливої дитини з дорослими та її здоровими однолітками; вчити дітей відкрито і щиро виражати свої почуття, розпізнавати зв’язки між чітко вираженим емоційним станом і причиною, яка викликала цей стан; привчати виявляти свої емоції у загальноприйнятий спосіб.

У РОДИННОМУ КОЛІ

Діти з особливостями психофізичного розвитку потребують особливої уваги від батьків і щоденних спільних з батьками занять у родинному колі. Постійно потрібно використовувати позитивні підкріплення (усмішку, кивок головою) будь-яких, навіть незначних досягнень дитини. Проводити вправи на розвиток дрібної моторики, оскільки вони сприяють розвиткові уваги і моторної пам’яті дитини. Заохочувати дитину до малювання, ігор з природними матеріалами (глиною, піском, водою), що позитивно впливає на розвиток уваги просторових уявлень, мислення, моторики.

Якщо мовлення дитини за тими чи іншими показниками відстає від вікових критеріїв, не можна відкладати логопедичні заняття. Ранній початок корекційної роботи дає змогу попередити можливість прояву вторинних відхилень, розвиває пізнавальні здібності, формує адекватну поведінку в соціально значущих ситуаціях.

Підставами для стурбованості батьків можуть бути обмежений побутовий словник дитини, труднощі групування і називання предметів за узагальнюючою ознакою одним словом (овочі, фрукти, тварини тощо), спотворення складової структури слова, пасивність у мовленнєвому спілкуванні.

СЕРЕДНЯ ГРУПА (П'ЯТИЙ РІК ЖИТТЯ)

ДІТИ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

ОСВІТНІ ЗАВДАННЯ

• Формувати життєву компетентність дитини п’ятого року життя з особливостями психофізичного розвитку.

• Продовжувати формувати мовленнєву і комунікативну компетентності.

• Розвивати пізнавальну й мовленнєву активність, психічні процеси (увагу, сприймання, пам’ять, мислення).

• Формувати та удосконалювати дрібну моторику.

• Розвивати навички співробітництва дитини з дорослими :

й однолітками.

• Виховувати почуття впевненості в своїх силах, самостійність.

• Забезпечувати емоційне благополуччя дитини.

ЗМІСТ ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ

Продовжувати розвивати сприймання, зорово-моторну координацію (узгодженість рухів рук та очей); формувати уявлення про сенсорні еталони, удосконалювати вміння дитини порівнювати предмети за різними ознаками. Удосконалювати просторові (вгорі, поряд, праворуч, ліворуч, позаду)та часові орієнтації як основу розуміння причинно-наслідкових паків.

Розвивати фонематичний слух, фонематичне сприймання та фонетчний аналіз.Розвивати слухову увагу. Розвивати артикуляційний апарат. Вчити описувати сюжетні карки, переказувати нескладні оповідання та казки.Формувати позитивне емоційне ставлення до ігрової діяльності, інтерес до сюжетної гри; розвивати вміння створювати задум гри та визначати шляхи його реалізації, використовувати предмети-замінники, співпрацювати з іншими дітьми у процесі ігрових дій, брати на себе і ролі й діяти у грі відповідно до взятої ролі, враховуючи при цьому рольову позицію партнера; розвивати продуктивні види діяльності (малювання, конструювання, ліплення тощо).Формувати навички співробітництва дитини з дорослими й однолітками, збагачувати позитивний досвід спілкування особливої дитини з людьми довкола і продуктивної взаємодії з однолітками: бажання зрозуміти іншу дитину, допомогти, поступитися, виявити турботу слабшого, взаємодіяти. Виховувати самостійність, заохочувати до прояву ініціативи.

У РОДИННОМУ КОЛІ

Спонукати дитину ставити запитання, заохочувати прислухатись до того, про що її запитують і що відповідають.

Створити повноцінне мовленнєве середовище, намагатися говорити правильно і чітко. З метою розвитку зв’язного мовлення спонукати дитину розповідати про побачене на прогулянці, на вулиці, на річці. Систематично розглядати вдома з дитиною сюжетні малюнки, вчити дитину розкривати причинно-наслідкові, цільові, часові, сторові зв’язки між зображеними подіями. Під час розглядання малюнка з дитиною слід керувати її сприйманням, привертати увагу деталей, які важко помітити, пояснювати їх значення, якщо вони малозрозумілі, стимулювати висловлювання дитини.

Організовувати ігри дітей з природним матеріалом, оскільки сприяє розвитку відчуттів і уявлень, пізнавальної діяльності дошкільнят. Наполегливі й терпляче сприяти тому, щоб дитина сумлінно й до кінця доводила розпочату справу: прибирала іграшки, одяг тощо. Особливе значення має позитивна оцінка, якою дорослий підкріплює зусилля малюка.

СТАРША ГРУПА (ШОСТИЙ РІК ЖИТТЯ)

ДІТИ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

ОСВІТНІ ЗАВДАННЯ

• Формувати компетентність дитини шостого року життя з особливостями психофізичного розвитку відповідно до оптимальних для цього віку основних показників.

• Забезпечувати збагачення (ампліфікацію) розвитку дитини з особливими освітніми потребами в умовах використання різних видів дитячої діяльності (ліплення, аплікації, малювання, конструювання, ручної праці, праці в побуті, а також ігор: дидактичних, рухливих, сюжетно- рольових); розвиток елементарної навчальної діяльності, пізнавальної активності.

• Забезпечувати пізнавальний розвиток дитини з особливими освітніми потребами, який значною мірою залежить від процесів, пов’язаних з переробкою та засвоєнням інформації: концентрації уваги, сприймання і запам’ятовування.

• Продовжувати формувати мовленнєву і комунікати компетентність дитини з особливими освітніми потребами.

• Формувати готовність дитини з особливими освітн' потребами до навчальної діяльності.

ЗМІСТ ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ

Продовжувати формувати в особливої дитини уявлення про саму себе, адекватну оцінку власних можливостей і досягнути у різних видах діяльності, самостійність і незалежність.

Удосконалювати загальну і дрібну моторику, зорово-рухову ординацію, наочно-образне мислення, мисленнєві операції весно-логічного рівня; розвивати довільну увагу, опосередковане запам’ятовування, зорове орієнтування у просторі, уяву, пізнавальну активність, стимулюючи аналіз предметів, дій, оцінюючи їх результат, узагальнюючи власний та колективний досвід; формувати систему сенсорних еталонів.

Розвивати вміння концентрувати увагу і сприймання, що є основою для пізнавального розвитку дитини; формувати цілісне сприйнятя і уявлення про різні предмети і явища оточуючої дійсності, адже ознайомлення з довкіллям збагачує чуттєвий досвід дитини, вчить її бути уважною до того, що її оточує: дивитися і бачити, слухати і чути, общупувати і відчувати на дотик. Забезпечувати навчання дитини з особливостями психофізичного розвитку, використовуючи комбіновані фізичні, візуальні і словесні стимули.

Формувати позитивне емоційне ставлення до ігрової діяльності специфічні компоненти ігрової діяльності (ігрову мотивацію, ігрову мету, ігрові дії, правила гри, контроль та оцінювання дітьми ігрових дій, досягнення уявної мети). Розвивати уміння формулювати план- задум сюжетно-рольової гри і реалізовувати його, використовув предмети-замінники, розгортати сюжетну гру як спільну діяльність; правильно реалізовувати відносини, закладені в ролі, для чого потрібно вчити виділяти відносини між людьми як головний зміст гри, робити їх предметом усвідомлення, вчити орієнтуватися в субординації ролей, в реалізації рольових відносин за правилами.

Удосконалювати фонематичний слух, фонематичне сприймання та фонемний аналіз. Учити розрізняти місце означеного звука в слові: на початку, у середині, в кінці; називати послідовність звуків у коротких словах — одно- і двоскладових.

Консультація для педагогів

«Створення сприятливого психолого-педагогічного середовища для інклюзивної освіти дітей із особливими освітніми

потребами»

Інклюзивне навчання в умовах ЗДО забезпечує доступ до освіти дітей з особливими потребами за рахунок застосування методів навчання, що враховують індивідуальні особливості таких дітей.

В основу інклюзивної освіти покладена ідеологія, яка виключає будь-яку дискримінацію дітей, забезпечує рівноцінне ставлення до них і створює спеціальні умови для їхнього перебування вЗДО .

Одним із аспектів інклюзивної освіти є забезпечення ефективності навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в умовах ЗДО та їхню соціалізацію.

Діти з особливими освітніми потребами стають частиною життя дошкільного закладу, вони включаються в групи загального розвитку. До них ставляться як до рівних і як таких, що заслуговують на повагу і сприйняття їх такими, які вони є.

Інклюзивні освітні заклади створюють сприятливі умови для того, щоб усі учасники освітнього поцесу не лише краще розуміли ці питання, але і залучалися до нової системи цінностей і поглядів для ефективної взаємодії з дітьми, які відрізняються своїм розвитком від однолітків. Така освіта вимагає нових і гнучкіших способів навчання, розробки навчальних програм, які б були максимально ефективні для усіх дітей.

Особливим аспектом у роботі з такими дітьми є індивідуальний підхід до кожної дитини і щоденні додаткові заняття. Важливим елементом роботи має бути орієнтир не лише на навчання і виховання дитини, але і супровід сім'ї як цілісної системи.

Сприятливе соціальне та розвивальне середовище в групі та ЗДО в цілому є однією з вихідних умов розв'язання проблем інклюзивної освіти. Тому забезпечення такого середовища - одне із основних завдань психолого-педагогічного супроводу дітей, що потребують корекції психофізичного розвитку в умовах ЗДО

Розвивальне освітнє середовище – це комплекс психолого-педагогічних, матеріально-технічних, санітарно-гігієнічних, ергономічних, естетичних умов, що забезпечують організацію життєдіяльності дітей у ЗДО. Це система матеріальних об'єктів діяльності дитини, що функціонально моделює зміст її духовного і фізичного розвитку.

Розвивальний простір ЗДО потрібно розглядати як інтегровану категорію, що поєднує в собі:

· природне довкілля,

· світ культури,

· соціум,

· сенсорно-пізнавальний простір,

· ігрове

· мовленнєве середовище

· середовище особистості дитини.

Якщо говорити про мовленнєве середовище, то воно вважається розвивальним, якщо створює доброзичливу атмосферу, в якій діти:

· виявляють мовленнєву активність,

· вільно спілкуються між собою та з вихователем,

· вчаться, дізнаються про нове та цікаве,

· чують літературне мовлення,

· мають змогу самостійно обирати однолітків для спілкування, гри, трудової чи іншої діяльності,

· залучаються до мовленнєво-творчої діяльності.

Наповнення відповідних осередків (центрів) здійснюється відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 11.09.2002 №509 "Про затвердження Типового переліку обов’язкового обладнання навчально-наочних посібників та іграшок у дошкільних навчальних закладах" та від 18.07.2008 №1/9-470 "Підбір і використання іграшок для дітей дошкільного віку в дошкільних навчальних закладах".

Створюючи розвивальний простір для дітей в умовах ДНЗ, педагогам необхідно дотримуватися наступних принципів:

· безпечність;

· урахування закономірностей розвитку дітей;

· раціональність;

· динамічність;

· активність;

· комфортність кожної дитини;

· позитивно-емоційне навантаження.

Найголовнішим принципом організації розвивального простору є його безпечність, адже від цього залежить збереження життя та здоров’я дітей. Саме тому під час створення розвивального простору особливу увагу необхідно звертати на якість матеріалів, з яких виготовлено обладнання, іграшки тощо та їх відповідність санітарно-гігієнічним нормам.

Організовуючи життєдіяльність дітей, педагогам необхідно враховувати психологічні закономірності розвитку дітей дошкільного віку, їхні індивідуальні особливості. Важливо, щоб розвивальний простір максимально задовольняв потреби кожної дитини, а тому варто наповнити його різноманітними атрибутами, які допоможуть зацікавити кожну дитину, а також подбати про те, щоб вона змогла знайти для себе улюблене заняття.

Дотримання принципу раціональності потребує від педагогів урахування особливостей архітектури та дизайну групового приміщення ДНЗ. У ньому доцільно передбачити місце для створення постійних і змінних осередків, де діти могли б самостійно чи невеликими групами за власним бажанням займатися різними видами діяльності, не заважаючи один одному. Саме тому доцільно використовувати підвісне обладнання, ширми, екрани, вітрини.

Розвивальний простір групової кімнати не може бути сталим. Педагогам необхідно періодично змінювати його матеріальне наповнення, враховуючи інтереси, потреби, настрій дітей, освітні завдання тощо. Раз на місяць потрібно змінювати розміщення ігрового матеріалу. Для забезпечення динамічності розвивального простору варто використовувати модульні столи, пересувні ящики, ширми тощо.

Принцип активності передбачає, що всі предмети мають бути доступними дітям, щоб їх можна було вільно брати, використовувати, класти на місце.

Доцільно створений розвивальний простір дає можливість дитині почуватися комфортно в усіх осередках групи. Разом з тим, педагогам треба надати кожній дитині її "особистий простір" – місце, де вона може побути наодинці. З цією метою у груповій кімнаті варто створити "куточок усамітнення" чи "куточок роздумів" з м’яким диванчиком, подушками тощо.

Створюючи розвивальне середовище групової кімнати, обов’язково потрібно брати до уваги і його позитивно-емоційне навантаження. В оформленні приміщень варто використовувати теплу пастельну гаму кольорів; забезпечувати достатнє освітлення та режим провітрювання; продумувати розміщення меблів, яке сприятиме використанню дітьми осередків групової кімнати та не створюватиме відчуття захаращеності під час перебування у приміщенні; використовувати озеленення приміщення.

Працівникам ДНЗ також необхідно уникати конфліктів, бути спокійними, уважними. Своєю поведінкою та діями вони мають позитивно впливати на розвиток психічних процесів дітей. Загальна тональність мовлення педагогічних працівників має бути помірною, оцінка, вказівка – спокійними, доцільними та коректними.

Не менш важливими є вимоги до поведінки вихователя у процесі взаємодії з дитиною з особливими потребами. Вони передбачають глибокі знання індивідуально-психологічних особливостей дітей з ООП. Емоційна рівновага цієї категорії вихованців перш за все досягається за умов, коли під час розмови вихователь сідає на одному рівні з дитиною, щоб вона могла дивитися йому в очі, і розмова була довірчою, та відбувалося зняття нервово-психічного напруження завдяки дотикам (вихователь повільно й ніжно бере руки вихованця у свої руки і при потребі їх гладить). Під час бесіди педагог не повинен говорити голосно, адже дитина здебільшого прихильно реагує на нормальний, а не на гучний тон. Приємний голос справляє заспокійливий, пом'якшуючий ефект на вразливу психіку дошкільника, особливо в період соціальної адаптації.

Діти з ООП дуже чутливі, емоційні і тонко відчувають, коли педагог ставиться прихильно до їхніх почуттів, думок, ідей. Тому вихованців заспокоюють підбадьорливі коментарі вихователя, наприклад: «Мені подобається, як ти використав жовтий колір у своєму малюнку», «Ой, я бачу, що в тебе багато ідей», «Молодець, добре міркуєш!» тощо. Водночас необхідно уникати запитань, на які дитина могла б відповісти одним словом «так» або «ні».

Важливим моментом у створенні комфортних умов перебування дітей з ООП в ДНЗ є надання їм можливості періодично розвантажуватися, розслаблятися. Для цього можна використати ігри у «клякси» або ігри з папером, які сприяють релаксації. Для зняття агресії, звільнення від негативних емоцій слід боксувати гумову грушу. Ще можна запропонувати дитині виконати певні фізичні вправи, танцювальні рухи.

Отже, важливим чинником соціальної адаптації дітей з ООП в ЗДО є забезпечення їхньої емоційної рівноваги. Пріоритетна роль у цьому питанні належить вихователю, адже саме він несе відповідальність за ефективність педагогічної взаємодії.